Каховчанка стала вдовою в 21 рік: її чоловік загинув у перший день війни

Про історію Катерини і долю передчасних вдів України розповів портал “Настоящее время” на своєму ютуб-каналі.

Зберігся запах чоловіка

Тепер Катя з болем запитує матір: “Мамо, я що вдова?” — і не може змиритися з цим. Біля неї грається її первісток.

“Мені зателефонував його побратим. І я пам'ятаю, як говорила: “Як я тепер буду без нього жити? Як я тепер буду з дитиною сама?”

Показує літні речі свого коханого, які він залишив у частині. Їх передали в територіальному центрі комплектації. “Напевне там зберігся запах вашого чоловіка”, — сказали.

Тож вона не відкриває військовий наплічник з речами, щоб цей запах нікуди не дівся.

Катя вже думала над тим, що коли син виросте, то захоче стати військовим.

“Якщо він цього захоче, я не буду його зупиняти, відмовляти, — каже. — У нас дідусь теж був військовим”.

З Владиславом познайомив батько

Має на увазі свого батька, який і познайомив її з Владиславом. Татусь працював у міському ТЦК. Якось поїхав у відрядження в зону бойових дій. Там був молодий лейтенант — Владислав Українець.

“Він мамі всі вуха прожужав: “Такий у мене командир! Такий нашій Каті точно підійшов би”.

Якось Катя спілкувалася з татом по відеозв'язку, Владислав її побачив і каже: “Анатолій, у тебе ж дружина наче свтленька. А це хто до тебе дзвонив?” Тато відповів: “Командир, ти що — це моя дочка”,

Потім Владислав їй зізнався: “Я як тебе побачив, став шукати в інстаграмі. Шукав, шукав — не знайшов”. Підговорив тата. Тато виманював у мене мій інстаграм. А потім він мені фотку лайкнув. Знаєте, як це буває у молоді. А я думаю: а що ж ти акаунт закрив, а фотку лайкнув?

Прикривав відхід своїх товаришів

Владислав був командиром 2-го механізованого взводу 10-го батальйону 59-ої бригади. Закінчив Львівську академію Сухопутних військ.

Катерина була на четвертому місяці вагітності. Сиділа вдома, у Каховці. Владислав був на службі. Бригада перебувала на полігоні біля Олешок. Якось, коли була на УЗД, попросила лікаря зробити фотографію сина, але ще ненароджений Андрійка не хотів фотографуватися: смикався, затулявся ручками...

24 лютого зранку Владислав і Катерина ще встигли поговорити по телефону.

“У мене все добре, — сказав їй Владик. — Якщо що, то їдьте до моїх батьків”.

Уже ішла війна. На Каховській ГЕС висів російський прапор, а на дамбі стояла військова техніка ворога. Каховка, Таврійськ і Нова Каховка були зайняті без бою. На відміну від Олешок, де 59-та бригада ще чинила опір.

А наступного дня вона дізналася про загибель коханого. Не могла повірити, як це так сталося. Він же завжди був щасливчиком.

Потім дізналися, що хлопці виходили з оточення, а він залишився їх прикривати...

Заслужена нагорода

Катерина не відразу виїхала з Каховки. Довго не могла змиритися з думкою, що її коханого чоловіка вже нема. Вони були такою щасливою і гармонійною парою, що збиралися прожити разом усе життя. Завжди їй писав: “Люблю тебе безмежно, моя кохана дівчинко!” Або: “Моя кохана дружина”.

Після його смерті вона часто плакала. Та врешті взяла себе в руки, бо думала: коли багато плакатиме, з дитиною може щось статися. Хоча дуже хотілося просто зачинитися в кімнаті, щоб ніхто не бачив, і ридати.

Уявляла, що якось він прийде і скаже: “Сонечко, я живий, я прийшов, я тут!” Постійно приходив до неї у снах і казав: “Я живий, зі мною все добре, я в полоні... я на завданні... я партизан”.

2 березня 2022 року президент України Володимир Зеленський присвоїв Владиславу Українцеву посмертно звання Герой України.

В Офіс президента Катерина поїхала з мамою і Андрійком, щоб отримала нагороду чоловіка.

“Я ним пишаюсь”, - каже Катя.

Їй дуже хотілося, що Владик сам узяв цю нагороду в руки.

“Він її заслужив, навіть без усіх цих подвигів”, — додає.

Тіло свого чоловіка вона змогла отримати і поховати тільки після звільнення Херсона.