Іван Самойленко: Я – Станіславський сільський голова, який обраний людьми

Станіславську територіальну громаду українські військові звільнили 10 листопада 2022 року після важких боїв в районі Олександрівки. МОСТ публікував перший матеріал з Олександрівки ще в листопаді 2022 року, тож тепер ми вирішили поспілкуватися із головою громади Іваном Самойленком, аби дізнатися, як живе громада зараз.

Іван Самойленко обраний головою громади у жовтні 2020 року, але в момент створення військових адміністрацій влітку-восени 2022 року він ховався від росіян у Херсоні, і замість нього президент призначив начальником Станіславської військової адміністрації Олександра Бабуцького.

Зараз Самойленко перебуває на простої, але продовжує працювати.

Які зміни відбулися в громаді за той час, що ми з вами не бачилися?
Після деокупації території – 10 листопада – я приступив до роботи через 2 дні. Я переховувався від окупантів у Херсоні – приїхав вже об 11:30 в Станіслав, дружину з речами вигрузив удома і одразу поїхав до директора комунгоспа, тому що я знав, що напередодні росіяни відсторонили нашого директора комунгоспа і призначили своїх поплічників. Я приїхав до Миколи Войтовича (директора підприємства, – МОСТ) і кажу “Ну шо, Коля, поєхалі?”. Обнялися, поцілувалися. Кажу, поїхали в комунгосп, він каже: “Там Карась – той, що призначений”. Кажу, підожди, уже Карась не годний – будем їхать тебе відновлювати на посаді.

Забрав Миколу Дмитровичу, забрав слюсаря, приїхали в комунгосп і побачили, що Карась уже був тут, п’яний, він знав, що ми приїдемо, знав, що зайшли наші. Ми обійшли з ним територію, побачили, де він покрав наші комунальні насоси. А 8 насосів росіяни у нас просто розбили. Ми питали: “Навіщо ви розібрали старі насоси?”. Кажуть, мовляв, ми хотіли мідь здати, щоб щось купити. У результаті вони наклали два мішка міді, ми їх забрали. Ну що, ми їм сказали, хлопці, ви вільні, чекаємо поліцію. Дали їм підсрачника, нагнали і приступили до обходу всіх кімнат.

А яка доля Карася і компанії?
Карась і його компанія – брати Сіденки – вони зараз під слідством перебувають, знаходяться під домашнім арештом. Так і от – ми як прийшли, то перевірили усі кімнати – чи нема нічого замінованого. Так як вони (люди, які співпрацювали з росіянами, – МОСТ) тут працювали, то сказали теж, що замінованого нічого немає. У нас з комунгоспа росіяни вкрали “уазік” – все інше було на місці. Труби покрали, деякі речі. Ми вже подали в поліцію про зникле майно. Потім ми поїхали у Станіславську сільську раду. Заходимо, відкриваємо двері і бачимо – в кожній кімнаті, на кожній стінці портрет Путіна, прапори, наші дошки оголошень викинуті, кругом – пропагандистські брошурки і листівки.

Приїхала СБУ, почала проводити огляд будівлі. Росіяни залишили всі свої документи – тікали дуже швидко. Кожного дня я писав щоденник – що було зроблено в деокупації, 13 числа написав останній запис – приступили до відбудови сільської ради.

З чого ви почали свою роботу після деокупації громади?
Перше – я проїхав по селах, провів збори з тими громадянами, які були – це люди, які працювали на базара в основному, в магазинах. Призначили, що по суботах-неділях буду розказувати людям новини. У нас не було виплат пенсій, тому домовились, щоб нам якнайшвидше привезли пенсії – була заборгованість за 7 місяців. Пенсію виплатили. Далі провів переговори з приватними підприємцями, які не працювали, аби вони відновили свою діяльність. Запрацювали у нас всі магазини, базари, але у нас багато людей залишилося без роботи і без грошей. Я провів переговори з волонтерськими компаніями. Взялися зробили гуманітарний центр у Станіславі на базі будинку культури.

Роздали спочатку [гуманітарну допомогу] пільговим категоріям, тоді – всім іншим. У Широкій Балці відкрили гуманітарний центр на базі дитсадка – бачимо, що малувато. Домовилися із приватниками – нам дали колишній магазин “Господар”, ми відкрили і там гумцентр, який почав працювати без влади. Ми їм дали приміщення, приїхали організатори, познайомилися з молоддю, обрали волонтерів і вони почали працювати. Відкрили своєрідний центр у магазині у Широкій Балці, у Софіївці відкрили у сільському клубі центр, у Олександрівці – на базі сільради, так як там у нас всі комунальні будівлі знищені.

Будинок в Олександрівці
Гуманітарка – це один напрямок. А що далі?
Це ж ми для того, аби людей якось підтримувати. Так як у нас Олександрівка дуже сильно постраждала, то ми домовилися із гуманітарними організаціями, які почали привозити до нас будматеріали. До нас перших почала надходити плівка, скотч, піноблоки, цвяхи, брезент, шифер. Почали роздавати це людям, аби вони могли накрити дах на своїх будинках. Потім приїхали до нас 100 людей із Закарпаття, і почали відбудовувати будинки олександрівцям – крити дахи. З цим ми на рівні волонтерському справилися – накрили більше 100 будинків.

Багато людей повернулося. Якщо на звільнення у нас було 16-18 чоловік, то зараз вже проживають більше 350 людей. В Олександрівці ми зробили одразу свою бригаду електриків, яка в нас і в окупації працювала – поремонтували лінію в 10 кВТ Станіслав – Олександрівка, заживили самі 52 будинки.

А далі?
Зараз Обленерго працює, уже заживлено більше як 200 будинків, четверть села уже з електрикою. Почали ремонтувати газові мережі в Олександрівці. Одна третя села вже з газом і дві третини ще проводять обстеження, думаємо, що протягом наступного місяця обстеження закінчаться і ми відновимо газопостачання.

Деякі будинки в Олександрівці вже відремонтовані
Бачив сьогодні в Олександрівці позитивні зміни.
Так як у нас більше постраждала Олександрівка, ми все спрямовуємо туди. У нас працює 15 осіб із благоустрою, які наводять порядок – вже вичистили центр Олександрівки, у Станіславі почали…

У нас останні дні прильоти сильні, то ми відпустили людей до понеділка… Треба налагоджувати життя. У нас фермерські господарства розпочали посівну кампанію – уже фактично завершили.

Ми бачили, що прямо колосяться поля.
В Олександрівці ні одного гектара не посіяно, тому що там дуже висока небезпека мінування. У Станіславі власними силами господарства розміновані, більше 1000 га посіяно зернових. У Софіївці у нас – сади, виноградарство, там уже розміновано, уже почали працювати, уже “Радгосп Білозерський” впорядковує свої сади, накачали ставок водою, поливають сади, щоб мати врожай.

А як щодо підприємства Енограй? Там же директор зрадник?
Працює повним ходом. Це київська агрокомпанія, і сам Енограй – це як приватне підприємство, тому що орендні відносини були укладені між Енограєм і людьми. Власник, який перекупив корпоративні права – працює. Там зараз працює техніка, працює близько 50 людей. Це мало, але я думаю, до збирання ранньої черешні там уже буде більше працювати. Енограй – один із головних наповнювачів нашого бюджету. Що стосується ще одного нашого підприємства Дельта-лоцман, то воно трохи росіянами розкрадене. Підприємство було на другому місці по сплаті податків, там було до 50 осіб, люди працювали у три зміни, зарплати були високі. Загалом діяльність підприємства давала нам до 7 млн прибутку. З директором його я вже говорив, він каже, що вся техніка у них є, одразу після деокупації вони все швидко відновлять і приступлять до роботи на партнерських відносинах.

А як взагалі справи з бюджетом?
Бюджет сільської ради своїх надходжень не має – нас стовідсотково дотує держава за тими плановим показникам, які були. Те, що ми отримували в тому році, так само вона нам і дає у цьому. Але цих грошей зараз не вистачає, бо хочеться взяти участь у різних проектах з відбудови, але є заборгованість по зарплаті по школі.

КП у нас як працювало в окупації по українському законодавству, так і працює після деокупації – у тому ж складі. Всі працівники були на місці – лише двоє з них виїхали і не повернулися. Водою ми забезпечені, газ у нас є, електрика є. У нас є 2 маршрути автобусних на Херсон. В окупації в нас був один маршрут на Херсон, а зараз – 2, більше потреби немає.

Розкажіть про складнощі.
Найперша складність – у законодавстві. Я – Станіславський сільський голова, який обраний людьми, але я не виїхав з окупації, коли призначали нам голову військової адміністрації. Призначили начальника, тепер ми дивимось – а як його призначили? У нас все працювало, людям надавали послуги, але у мене питання – чому мені як сільському голові нічого не запропонували? Я звернувся до Офісу Президента, аби надали чітке роз’яснення про мої повноваження. Так як у нас Олександр Вікторович [Бабуцький] начальник адміністрації, він працює і в адміністрації, і в сільраді, то якщо ми візьмемо закон про запобігання корупції – там чітко вказано, що він його порушує…

Сумісництво?
Так. Йому передали повноваження рішенням Верховної Ради. Стосовно мене рішення не треба, тому що повноваженнями я був наділений. Мені задали питання – а хто ж написав пропозицію? Я особисто говорив з Дмитром Бутрієм (колишній перший заступник голови Херсонської ОДА, – МОСТ), питав, що мені робити. І це був буквально такий діалог:

-Ваня, це твої проблеми.
-Діма, подожди, проблеми проблемами. Це добре, що ти швидко втік і тепер ти розказуєш, що це мої проблеми, але ти ж у військовій адміністрації, ти ж можеш їх вирішити.

Він мені каже: “Я рішать нічо не буду, це твої справи”. Добре, кажу, ми це пропишемо, що я звертався до тебе, ти мені нічого не запропонував… Виходить, що коли ми працювали, то начебто і треба було. Хоча були пропозиції і рекомендації – кинути все, спалити сільську раду разом із документами і виїхати. У нас документи в сільраді зберігаються з 1943 року, їх не викинули. Я вважав за доцільне їх вивезти і заховати, потім повернути. Ми це зробили. Ми не пішли на співпрацю з росіянами, але на цьому етапі про нас забули. Ми про це нагадали, чекаємо роз’яснення від президента. Асоціація міст України нам пояснила, що сільський голова, який працює не може бути в простої. Бабуцький, так як йому по лінії ОП кажуть одне, відправив мене на простій. Ні, зарплату я отримую, з людьми зв’язку не втрачаємо, все робимо. Але роз’яснень чекаємо.

Виникають непорозуміння?
Багато гуманітарних центрів мені кажуть – ми вам довіряємо, з Бабуцьким не хочемо працювати. Із Бабуцьким ми співпрацюємо, але я бачу, що він підпав під вплив наших опонентів, перших друзів Сальдо, які були депутатами від його партії і яких він привів. Ми Бабуцького попередили – ти ж дивись, кого береш. Да, я знаю, каже.

Він зараз на посаді працює?
Хто?

Ну від Сальдо людина.
Це у нас є староста у Широкій Балці. Не знаю, по ньому повідомили в СБУ. За якусь там співпрацю з росіянами вони йому подарували автомобіль на запчастини. Крадений автомобіль людина отримала. Чинне законодавство порушила. Люди з СБУ поговорили з двома свідками, але що там далі – будемо бачить. Ми віримо нашому президенту, віримо, що будемо звільнені всі, а всі, хто співпрацював з росіянами, понесуть відповідальність.

Сергій Нікітенко, Мост