Історія з війни: “У мене було два поранення і контузія”

Андрій (*ім’я змінено) мисливець з Херсонщини отримав два поранення у складі ЗСУ і наразі допомагає військовим у тилу. Novakahovka.city дізнавалася як військові працюють у тилу, чим допомагають цивільні і як поранення та відправка до шпиталю випадково може врятувати від полону. Далі пряма мова.

Маю сім років мисливського досвіду. Після навчання нас ще не відправляли на гарячі точки. Ми стояли напохваті, там де були прориви — наш підрозділ відправляли на підсилення. Але у прямих атаках тоді не брали участі. Це сталося пізніше, коли нас перекинули ближче до Донецька, от тоді добре відчули, що значить воювати 24/7.У мене було два поранення. Без матюків розповісти не вдасться. Це були атаки орків. Під час одного з боїв ми відбивалися і я отримав поранення. Через місяць повернувся знову до хлопців. Пізніше стався нічний бій. З російським снайпером у нас сталася дуель. Він у мене цілився з гвинтівки, а я з підствольного гранатомету його накривав. Останньою гранатою я все-таки його дістав. І мені прилетіло по руках, і я вже, на жаль, в активних бойових діях брати участь не можу. Тому зараз знаходжуся на пункті постійної дислокації. І чекаю переводу у внутрішню частину, де зможу продовжити службу для цивільних.Людей, які були в окопах і на нулі, і не перенесли контузії, я думаю таких немає. Бо постійно з артилерії і танків луплять по позиціях, із міноментів. І навколо тебе все це сиплеться. І хочеш чи не хочеш, у будь-якому випадку буде контузія. Існує три види контузії — легка, середня і важка. У мене легка і виражається в тому, що протягом року я чую тоненький свист. І трохи виникають проблеми з пам'яттю, коли слово знаєш, а згадати його не можеш. Як на мене, процентів 70 хлопців мають такі проблеми.

Щоб спілкуватися з людиною після контузії варто враховувати такі нюанси. Коли ви розмовляєте і співбесідник “впав в ступор”, то не треба його підганяти. Краще трошки зачекати або перевести розмову на іншу тему. Коли людина з контузією трошки відволікається, то в неї потім все спливає само по собі.

Також у таких людей загострене почуття справедливості. Будь-яке слово в черзі може сприйнятися як провокація. От я так потрапив у відпустці до магазину. І один чоловік напідпитку щось мені сказав, і додав, що він на фронті воював. Та я почав йому задавати питання, які солдати, що сиділи в окопах знають і можуть відповісти. А це “тіло” нічого не змогло сказати.

Чим ближче до землі, тим довше живий. Найкраща навичка виживання — вміти користуватися лопатою. Чим глибше солдат окопується, тим більше шансів залишитися живим. Якщо у мирному житті хлопці навіть у похід не ходили, а жили тільки в пансіонатах, то таким важко. Мене, як мисливця, дуже виручало тихе пересування по лісу. Вміння зорієнтуватися на місцевості, визначити, де північ, де південь. І точно знаєш, з якого боку наші хлопці, а з якого орки.
На другий день, коли мене поранили і вивезли до медчастини, нашу позицію взяли в оточення. Мій побратим, з яким ми після навчання потрапили в нашу частину, зараз в полоні. Ось так буває.

На постійній основі хлопці на фронті потребують маскувальних сіток. Зараз в Одесі одна з новокаховчанок організувала виготовлення цих сіток. А на західній Україні солдатам готують сухі пайки. Закуповували ліки — протизапальні, знеболюючі, еластичні бинти, а також турнікети. Замовляли також виготовлення нош у Харкові, щоб забирати поранених хлопців з поля бою. Відправили “на нуль” хлопцям, вони прийшли, забрали і дякували.

Немає заміни солдатам, хтось вже воює ще з АТО з 2018 року. Хлопці не були у відпустках. Пару молодшим сержантам пощастило, одного забрали до Польщі, іншого — до Англії. Три місяці вони побули у мирній обстановці. А так війна іде, і швидко не закінчиться. Одну посадку захопили, просунулися вперед на 100 м. А на іншій — відійшли на 100 м, бо так треба, щоб не загинули хлопці.Натиск ворога йде дуже сильний. Орки своїх не щадять, вони йдуть валами, по своїх же трупах лізуть, кричать і йдуть вперед. Як у фільмах “За родіну, за Сталіна”. Серед них і лнрівці, днрівці, морпіхи, північні народи, з Дальнього Сходу росіяни, кого тільки немає.

Ми не гумові і не залізні. У пунктах постійної дислокації, яка знаходиться далі від лінії фронту солдати відновлюються. Можуть привезти на двоє діб, щоб відпочили і знову на двоє суток йдуть в окопи. Поки солдат не поранений і може тримати в руках зброю, його ніхто нікуди не відпустить. Бо частина солдатів вже не може виходити в бій, а ще є багато ухилянтів. На жаль, ми маємо властивість “трохи закінчуватися”. Хлопців категорично не вистачає.

NovakahovkaCity