Іріна Червинська: «Піднімаю на поверхню пласти людського несвідомого»

Херсонец Макс Плющ взял інтервью у писательницы Ирины Червинской

- Переглядаючи твою прозу виникає купа запитань! Все так неоднозначно. Я так розумію пишеш не для широкого загалу?

Не для широкого, так, а для тих, хто може прослідкувати міжкультурні і міжлітературні зв'язки.

- Можна детальніше?

Що саме детальніше? Про що? Про поезію, прозу, якого періоду?

- Ну наприклад про цикл короткої прози "розваги на ніч". Там немає розділових знаків, всі слова з маленької літери...

#розвагинаніч - це колаж, такі собі уламки навколишньої дійсності, картинки в картинці. Почалось усе, мабуть, від циклу Виправи для глухонімих, але то була поезія, виконана в колажній техніці, я його ще називаю "фрагментарне письмо", а потім переросло в такі короткі прозово-поетичні замальовки. Я це перейняла від дада, якимось чином ще тут на мене вплинув харківський письменник-мислитель Вадим Мірошниченко, тому я в цьому не одна.

- Дада?

Напрям в модерністичному мистецтві - дадаїзм. Найяскравіший представник - Трістан Тцара. Вони заперечували мистецтво як таке, говорячи, що дада - це не мистецтво, антимистецтво.

- Той цикл не єдиний у твоєму творчому багажу?

Наразі у мене два цикли - Виправи для глухонімих і #розвагинаніч

- Яка кількість таких замальовок припадає на один цикл? Чи вони постійно поповнюються?

Виправи для глухонімих - це приблизно 14 віршів, а #розвагинаніч поповнюються, це ще не завершений процес. Але справа в тому, що такі тексти, як #розвагинаніч за своєю суттю безкінечні - він не має початку чи кінця, його можна читати, як завгодно, хоч із середини, хоч не по порядку, там нема фабули, нема чітко вираженого сюжету, фактично нема нічого, окрім образів та асоціацій читача, що читатиме ці тексти.

- Може здатися декому, що таке читають у стані не зовсім тверезому?

Швидше може здаватися, що таке пишуть не в стані зовсім тверезому) але це не так, усі мої читачі абсолютно адекватні люди, які просто розуміють, що таке мистецтво і що я намагаюся зробити. І так ми повертаємося до першого запитання про те, що я не пишу для загалу.

- Так, і це класно! Сподобатися всім неможливо. Це шлях в нікуди! Хто твої читачі, до речі?

Я не знаю усіх своїх читачів поіменно) я лише можу сказати, кому може це бути цікаво.

- Я про вікову категорію. Студенти читають чи більш зрілий "піпл"?

Мабуть, швидше зрілий, але зрілий інтелектуально, мабуть. Але моя творчість не обмежується лише цими текстами. У мене є дві збірки поетичні - "Приват" і "Територія звіра", - де тексти простіші, я б сказала, пологіші. Окрім того я пишу романи. Один із них у 2017 році вийшов у Видавництві 21 - "Світи і лабіринти" - це психологічний трилер з елементами сюрреалізму і фантастики. Не так давно завершила ще один фантастичний роман, а тепер працюю над третім - психологічним.

- А це вже цікаво! Давай по порядку. Яка тематика поезій?

Ну, "Приват" - це таки збірка, вона різнопланова, в ній переважають римовані тексти 2013-14 років. тематика різна - є філософська поезія про сенс буття, є пейзажна лірика, є любовна. "Приват" більш класична. Інша справа з "Територією звіра". Це вже є поетична книжка, яка одним концептом пов'язує усі тексти, вміщені в ній. За напрямом - там багато сюрреалізму, але такого в дусі Жоржа Батая, експресіонізму, Лаканівського психоаналізу. До речі, письменниками, які вплинули на її написання, були Ієн Бенкс і незмінний Жорж Батай і його книжка "Історія еротизму", режисер Девід Лінч. Так-так, я в "Території звіра" не пишу про те, що люди всі мають бути добрими і щасливими, я швидше піднімаю на поверхню ті пласти людського несвідомого, яке би вони хотіли витіснити якомога далі. А вже наскільки це мені вдалось - судити читачам.

- Після чотирнадцятого до поезії не поверталась?

"Територія звіра" - це поетичні тексти 2016-2018 років.

- Роман "Світи і лабіринти" був першим прозовим твором такого об'єму?

Так. Це перший, дебютний, роман.

Як я вже казала, "Світи і лабіринти" - це психологічний трилер з елементами сюрреалізму і фантастики. Хоча, наприклад, київська письменниця Тетяна Белімова, яку я люблю і поважаю, як людину, означила цей текст як антиутопію, оскільки у ньому йдеться про матріархальне суспільство саме антиутопічного типу, одномірне, яке не визнає іншого, як індивіда. Навіть зважаючи на специфічність такого укладу, де чоловікам заборонено майже все, я не ставила собі за мету "взяти реванш", об'єктивуючи чоловіків у романі, як це відбувається в патріархальному світі з жінкою, та я і не цураюсь того, що зачіпаю певні проблеми жіноцтва в тексті. А проте основна проблема роману - це проблема пам'яті і те, що вона робить з людьми. Головний герой пережив кілька втрат - спочатку батько пішов з дому і не повернувся, потім від раку помер брат, а згодом - дівчина. Ці втрати підкосили його, а постійне пригадування і ходження навколо цієї скорботи призвели до певних катастрофічних подій. Це текст про те, як ми повертаємось до минулого через майбутнє, через пам'ять, яка не дає нам спокою.

- Як писався роман?

Фактично, основний корпус тексту було написано досить швидко - за 8 місяців. Але потім він "перетерпів" три редакції, завдячуючи Ігорю Дацку і Роману Онищенку, котрі допомогли мені виправити певні помилки, побачили нестиковки, підказали деякі моменти.

- На написання мабуть щось надихнуло?

На написання "Світів і лабіринтів" мене надихнула одна знакова для мене подія. Я тоді якраз брала інтерв'ю в івано-франківського письменника Степана Процюка і під час формування питань читала уривки з його текстів. Якось Богдан Ославський (також івано-франківський письменник) сказав, що відчувається вплив Процюка в тексті. Я цього не заперечую, оскільки саме від дотику до його романів у мене спочатку вийшла коротка новела про безглузде вбивство, з чого і починаються "Світи і лабіринти". Я спочатку не планувала писати далі, але коли наступного дня пішло продовження, то разом з цим і прийшло якесь внутрішнє усвідомлення, що це має бути щось велике за обсягом.

- Що було далі?

Далі був ще більший за обсягом текст - наукова фантастика про експерименти над людьми. Я поки що не хочу розголошувати, оскільки рукопис знаходиться на розгляді на одному конкурсі. Одне можу сказати, що такого жанру тексти - це рідкість, бо, як мені сказав Роман Онищенко, прочитавши рукопис, утопій, хай навіть іронічних, у нас майже ніхто не пише. Більшості цікаво писати про героїв, що перевертають світ)) Хоча, як висловився Володимир Єшкілєв у одній своїй колонці, література про героїзм переживає свій занепад і "За 20 років ніхто не читатиме літератури, де герой поборює забобони або ж відстоює світоглядні принципи." Тому я сподіваюся, що мій текст написаний на перспективу))

- Мм, утопія, інтригує! Чекаю з нетерпінням. Люблю таке! А щодо третього психологічного, привідкриєш завісу?

Текст, над яким я працюю вже більше року, оскільки він потребує чималих знань в області психіатрії, психоаналізу, тому вимагає читання, буде чисто психологічний. Тут не обійшлося без Фройда і Алекса Гріна, без Лакана, знову ж таки, багато допомогли для розуміння теми Рональд Лейнг, якого називали одним із стовпів руху "антипсихіатрії", і німецький психіатр та філософ Карл Ясперс, зокрема його "Психопатологія". Трилером я це назвати не можу. "Мережані кулі" - це роман про те, як в одній людині можуть спокійно, але дуже непросто, внаслідок складних психологічних травм дитинства, вживатися кілька різних особистостей. Роман про те, що спонукає нас чинити так чи інакше, про розгортання окремого випадку психозу.

- Ти працюєш в журналістиці?

Наразі ні. Я підпрацьовувала один час у калуському виданні "Вікна", брала інтерв'ю у письменників та інших відомих творчих особистостей. Але основна моя робота мало пов'язана з письменництвом - я працюю на хімічному підприємстві ось уже 18 років. Моя перша освіта - хіміко-технічна. То вже згодом я закінчила філологічний факультут ПНУ ім. Стефаника, бо для письменника це зовсім не зайве.

- В соцмережі керуєш літературною сторінкою...

Літстудія "КА-МА-ЛІ-я" (Калуська майстерня літератури) - це мій проект, тобто я є керівником і засновником. Ідея такого проекту, який би охоплював різні види літературної діяльності, з'явилась після відвідин літстудії "Бистрінь" у Надвірній. Мені просто спало на думку, що в Калуші такого нема і потрібно би зробити. Усе, фактично, почалося з групи в мережі у 2013 році, у липні. Тоді до мене доєдналась Оленка Бараненко, а згодом долучились Наталя Паньків, Світлана Іва і ще кілька калуських поетів. Літстудія один час займалась влаштовуванням презентацій книжок у рамках співпраці з Калуською бібліотекою. Зараз ми маємо в доробку дві колективні збірки "Томик 1" і "Томик 2". У 2015 до нас приєднався Остап Микитюк і ми з Оленкою Бараненко на трьох видали збірку поезій "Нас.Троє", яка була презентована по цілій Україні, ми побували з нею у Львові, в Харкові, Чернівцях, Ужгороді та інших містах.

- Ого, та ви круті! Остання збірка на певну тематику чи все про все?

Збірка не мала тематики. Це була така собі візитівка поетичного Калуша, яка вміщала по 11 текстів кожного співавтора. Нам просто стало трохи образливо за Калуш, що його знають лише через Іздрика, хоча в моєму місті не бракує і ніколи не бракувало по-справжньому вартих уваги людей. До прикладу, в Калуші жив відомий на всю Україну Анатолій Онишко - перекладач з романо-германських мов. Його переклад "Ворона" Едгара По, цього зразка експресіоністичної поезії, дотепер вважається найкращим.
Я вже мовчу, що з Калушем тісно пов'язані такі особистості, як Ольга Деркачова і, вже покійний, Богдан Рубчак.

- Ясно. Є така думка, що поезію писати легше ніж прозу, оскільки не треба тягнути один сюжет двісті сторінок. Погоджуєшся?

Не зовсім. Як для поезії, так і для прози, потрібна робота над собою. Так, добру поезію можна "вгадати", хоча також потрібно знати і розуміти, що пишеш і для чого. А для доброї прози потрібні знання багатьох речей, про які хочеш написати. Якщо поезія - це емоція, то в прозі на емоціях сильно не розженешся. Але і там, і там є свої нюанси. Ну і аби створити щось нове, то треба добре орієнтуватися у тому, що вже було, а це також потребує роботи над собою і знань. І це стосується і поезії, і прози.

- Але ж не завжди створюється нове. Скільки прикладів наслідування бачимо!

Звісно) багато кому наслідування вистачає з головою, і це потрібно просто розуміти, не даючи цьому явищу жодної оцінки. Інша справа впливи - про впливи попередників на сучасників цікавіше говорити, ніж про епігонство. Зрештою, саме впливами і відмінностями займається літературознавство, якщо спрощено.

- Сюрреалізм зачіпаєш переважно прозою?

Аж ніяк. Я сюрреаліст перш за все в поезії.

- Книги Ірини Червінської в книгарнях або бібліотеках реально знайти?

В книгарнях, а також на сайті "Видавництво 21", можна знайти "Світи і лабіринти". "Приват" - закінчився наклад, але в бібліотеках деяких є. "Територію звіра" можна замовити на сайті видавництва "Каменяр" (Львів). "Томик 1", збірка "КА-МА-ЛІ-ї", де є і мої тексти, я наразі, за допомоги одного мецената, який забажав залишитися інкогніто, розсилаю по бібліотеках країни.

- Чого не вистачає теперішній літературі?

За літературу цілої Землі я судити не беруся, оскільки вона настільки різноманітна, що всього знати просто неможливо. А про сучасну українську... щодо текстів і авторів - то цього їй явно не бракує. У нас є і прості речі, і складні, експериментальні, залежно від попиту. А от адекватної критики, як процесу, а не поодиноких статей на поодиноких авторів, трохи бракує. Можливо, я упереджена, бо наразі часи змінюються, змінюється сприйняття читачів, по суті, фігура критика, як така, стає мало потрібною, бо відколи "автор помер" (за Бартом), кожен читач сам собі критик. Адже 100 читачів прочитають одну і ту саму книжку, але водночас ці 100 читачів прочитають 100 різних книжок. Критика стає дедалі суб'єктивнішою. І з цим нічого не вдієш. Нарікають також на брак товстих літературних журналів. Але за такої кількості сайтів, за таких можливостей публікацій, які дає інтернет, чи є сенс у тих журналах? Але і з цим не все так добре - в такій прорві різних текстів, як за змістом, так і за якістю, дуже просто загубитися.

- Угу, тобто треба з лупою серед сміття відшукувати квіточки?

Ну я би так не казала) хороші тексти помітно майже одразу. Проблема в тому, що вони помітні подекуди небагатьом читачам.

- Мимо каси безліч талантів! Тобто поза увагою лишається багацько авторів.

Не будьмо такими песимістами) основне - тексти. Багато з них знаходить дорогу до свого читача, просто треба довше почекати.

- Ок. На останок хочу побажати тобі залишатися собою. Продовжуй робити розпочате не зважаючи на перешкоди! Пишаюся, що в нашій країні є сюрреалісти!

Дякую за розмову! 

Спілкувався Макс Плющ (МП)