Голодомор на Херсонщині

Українською катастрофою ХХ століття називає сучасна громадська думка голодомор 1932 – 1933 років в Україні. Терор голодом, запроваджений сталінським тоталітарним режимом в Україні, заподіяв смерть мільйонам хліборобів. Адже від голоду, масових репресій і депортацій Україна втратила більше ніж за роки Першої світової та громадянської воєн.
За підрахунками істориків, Україна в результаті голоду 1932-33 рр. втратила мільйони й мільйони людей. Іншими словами, це був український ГОЛОКОСТ (з грецької - винищення). Зокрема, на Херсонщині найжорстокіший голокост лютував у тих районах, де на початку 1930 року відсоток впровадження колективізації був найвищим. Так, у Високопільському, де в колгоспи об’єднали 93,7 відсотків населення, а в Садовському – 78,8 відсотка, вимирали цілі села.
Ще у лютому 1931 року нарком постачання УРСР розділив населення України на три категорії забезпечення. Оскільки в Херсоні на той час жили 72 тисячі людей, місто потрапило до розряду третьої категорії, а, отже, воно не підпадало під централізоване постачання. Централізовано одержували пайки лише робітники великих промислових центрів. Такі ж міста як Херсон, повинні були забезпечуватись продуктами за рахунок навколишніх сіл. Місто голодувало, а довкола нього лежали розорені, голодні, кріпосні села.
З осені 1932 до весни 1933 в’язниці були переповнені селянами. Першими до селянських бунтів вдавалися жінки, яким нічим було годувати голодних дітей. „що з нами хочуть зробити? Забирають останній хліб, і ми опинимося у становищі 1921 року і будемо помирати з голоду. Ми не допустимо того, щоб голодували як в 1921 році, а візьмемо палиці і підемо розбивати амбари зсипних пунктів у Верхніх Торгаях”. Ці слова жінок з Нижньосірогозького району з гіркотою та розпукою звучать з пожовклих від часу архівних документів...
За реєстрації смерті не дозволялося зазначати її істину причину – голод, у свідоцтво записувались вигадані хвороби. У радянській пресі того періоду немає жодного повідомлення про біду України, яка пожирала мільйони життів. Тим часом хліб вивозився за кордон. Зокрема, біля причалу Херсонського елеватора швартувалися іноземні пароплави, завантажуючись пшеницею. Золотаве зерно вдень і вночі вивозилось за межі республіки, а від голоду щодня вмирало 25 тисяч людей.
Важливо зазначити різницю між голодом 1921 року та штучно створеним голодом 1932-1933 років. У дореволюційні роки та перші роки радянської влади на допомогу голодуючим піднімалася вся прогресивна громадськість світу. Так, у 1921 році боротися з глодом допомагали міжнародні громадські організації – „Місія доктора Нансена”, „Американська адміністрація АРА”, Міжнародний Червоний Хрест. Зовсім інакше було в 1933 році: радянський уряд заявляв на увесь світ про те, що чутки про голод в Україні – це антибільшовицька пропаганда. В Україну не допускалися ні західні кореспонденти, ні продовольча допомога міжнародних благодійних товариств.
Так чинився злочин проти народу. Лише під кінець 1933 року голод поступово відійшов. Але його наслідки залишаються у пам’яті народу.