Довелося кинути все — будинок, сім'ю, друзів: 2022 очима переселенця з Херсона

В Одесі зручно, але за домом сумую: життя херсонця за 200 км від дому

З початку війни мільйони українців добирались до Одеси, щоб звідси продовжити свій шлях якнайдалі від обстрілів та терору. Але на сьогодні прихисток у відносно безпечній південній точці України знайшли понад 116 тисяч українців у надії, що війна скоро закінчиться.

Як починав життя наново в Одесі відірваним від рідних, поділився з Новини.LIVE херсонець Володимир Кононенко. 
Завжди жартівливий та усміхнений — лише таким знають інструктора Володимира Івановича учні однієї з одеських автошкіл. Дехто навіть не підозрював, що пан Володимир не одесит, він достеменно знає кожну вулицю та складну дорожню розв’язку. Вивчати наше місто довелося після порятунку з Херсона.

Залишав Херсон з другої спроби

Виїжджати з рідного міста було складно насамперед морально, каже Володимир. Там усе своє, рідне та знайоме. Але вибору не було. Мав бути важкий шлях — їхали в невідомість.

"Сімдесят кілометрів ми здолали за шість годин. ДНРівці на блокпостах не хотіли випускати нас до Одеси чи Миколаєва, казали: "О, Одеса нас відганяє!", а от про Кіровоград через радянську назву говорили: "О, туди можна". Де зупинитись, я вирішував вже під час дороги, після перетину блокпостів. Обдзвонював знайомих, але позаяк до комендантського часу ми встигали лише до Одеси, то я і залишився тут", — розповідає херсонець Володимир Кононенко.

Виїхати з міста наважився наприкінці квітня, коли херсонці через відкриті обстріли вже боялися виходити на мітинги. До того ж знайомі почали масово зникати. Згодом стало відомо, що люди, яких вивозили невідомо куди, повертаються змарнілі та поранені, а дехто зник безслідно дотепер.  

"Нам пощастило з сусідами"

Одним з приводів покинути місто було й те, що Володимир колись працював у одному з департаментів МВС в Херсонській області, про що могли дізнатися окупанти. Був ризик, що "доброзичливці" могли навести росіян й на те, що у родині чоловіка є ті, хто служать у Збройних силах України. 

"Коли все почалося, мій син був на кордоні з Кримом. Я знав, де він, але не знав, що відбувається і що з ним. Він отримав осколкові поранення, опіки та контузію. У багатьох наших сусідів рідні в Збройних силах, та й ми переїхали з місця реєстрації. Може, це нас врятувало або просто пощастило з сусідами", — ділиться Володимир.  
За словами чоловіка, залишити найцінніше в місті, де окупанти почуваються як вдома, було найважче. Забрати з собою всю сім’ю неможливо через хворобу літньої матері. Та й син службу не покинув, а після лікування повернувся до лав ЗСУ. Дружина Володимира доглядає літню матір й сьогодні, провівши дев'ять місяців в окупації, хоча з виходом росіян за Дніпро безпечніше в Херсоні не стало. 

"Дуже гучно. Інколи близько прилітає — в межах 500 метрів. Неподалік школу і ринок розбомбили. Ні світла, ні тепла не було десь місяць. Воду набирали зі свердловини. В черзі можна було простояти 8-9 годин. Що мої кажуть? Страшно, але ми матір не можемо транспортувати з міста. Та й в Одесі дуже складно знайти житло зі зручними умовами", — зізнається чоловік.

Тож чоловік живе з постійним страхом за рідних, адже дружина та мама швидко спуститись в укриття не можуть. А Херсон щодня обстрілюють "асвабадітєлі" як помсту за непокору. 

"У переддень Різдва під час обстрілу загинуло 10 людей і 70 поранено, тож, звісно, хтось тікає. Нестерпно важко, коли це зробити хочеш, але не можеш", — стримано відповідає Володимир, змахнувши чоловічу сльозу.

Щоб допомагати рідним бодай грошима, Володимир Іванович розпочав пошуки роботи в Одесі та незабаром став інструктором в автошколі.  Спершу передавав кошти через знайомих, тоді в Херсоні ще "ходили" рублі з курсом 2 гривні за дерев’яний. Профіль був знайомим, бо після виходу на пенсію з 2015-го на такій посаді працював у рідному Херсоні.

"Мої лекції допомагають мені та моїй родині почуватися безпечно на дорозі. Якщо я зможу довести до людей, як треба поводитись на дорозі, щоб це було безпечно для них, то це буде безпечно для інших", — ділиться інструктор. 

Одеса, яка стала випадковою гаванню для Володимира, тепер місто, де довелося розпочинати життя спочатку. Але допомагає триматися віра в те, що скоро Україна переможе. 

"Я обов’язково повернуся в Херсон, як тільки відкриються нові філіали автошколи, де я працював до війни, хай би вже вона закінчилась", — головне бажання Володимира на Новий рік.