Директор зруйнованої Каховської ГЕС дав емоційне інтерв'ю: 30 років працював на станції, яку будували батьки

Він жив і працював в окупації чотири місяці, а потім втік на підконтрольну Україні територію.

Він народився у Новій Каховці і прожив там усе життя. Олег Пащенко – директор Каховської ГЕС, якої вже не існує. Вперше він наважився розповісти про особисту трагедію, яка почалася задовго до 6 червня, коли росіяни підірвали дамбу. 

У документальному фільмі кореспондентки ТСН Наталі Ярмоли "Побачити дно" Олег Григорович розповідає, що 24 лютого 2022 року попри бомбардування і наближення ворожих колон пішов на роботу.

“О 10:40 вони вже були на станції. Частина їх зайшла на станцію, оточили. Техніки було дуже-дуже багато”, – каже Олег Пащенко.

Він і ще близько 200 підлеглих були заручниками росіян. Олег Григорович жив і працював в окупації чотири місяці. Щоб не стати колаборантом, коли росіяни почали змушувати перереєструвати ГЕС на Росію, він зважився на відчайдушний крок.

“Свої установчі документи ми "вкрали" на ГЕС, змогли вивезти і знищити, щоб їм нічого не досталося від бази. Тож, ми трішки партизанили теж там. Ми з жінкою коли тікати хотіли, тижні два тільки тренувались на блокпостах. Щоб не убили. Я на своїх очах бачив стільки людей вбитими. Воно ж так. Треба під’їхати до блокпоста, руки поставити зверху, щоб тебе бачили, інакше вони просто стріляють в машину, жінка взагалі не виходила. Ми коли їхали від Нової Каховки до Армянська, 18 блокпостів. Тікав у суботу-неділю, мене вже в понеділок шукали там. Я через Крим, Владикавказ і Грузію, а потім з Туреччина, Румунія. Донька прилетіла в Грузію і звідти нас везла”, – згадує директор Каховської ГЕС, не стримуючи сліз.

Вже на підконтрольній Україні території він тримав зв’язок з тими, хто залишився в Каховці. 

“Наші люди, коли там працювали, їх не в кожне місце пускали. Явно щось вони (росіяни – ред.) вже тоді закладали”, – каже Олег Пащенко.

Як так сталося, що вибух зруйнував турбіни по 100 тонн кожна. Як впали залізобетонні п’ятиметрові стіни. Олег Григорович каже, це міг зробити лише вибух зсередини.

“Зроблено так, щоб її неможливо було зруйнувати. По розрахункам було, щоб пошкодити, не зруйнувати, не знищити, як це було зроблено, а щоб тільки пошкодити – це три авіаційні бомби по 500 кілограм, і ще й в одне місце треба було попасти. Там же ще є вода, вона б амортизувала все це. Ми бачимо зйомки, що третій, четвертий і п’ятий гідроагрегат там максимально потрощили. Там стіни просто склалися”, – каже директор ГЕС.

Цей удар він особливо тяжко переніс. На Каховській ГЕС за 30 років роботи Олег Григорович пройшов усі ланки – від інженера до директора. А ще цю дамбу будували і його батьки.

“Бетонні роботи виконували, бетонували ці гідроспоруди. Мати розповідала, що вони навіть ногами місили бетон. Батько на будівництві працював крановщиком”, – розповідає Олег Пащенко.

Нова Каховка, де виріс Олег Григорович – місто побудоване для будівельників і працівників гідровузла.

“У системі радянської держави, по суті, це табірна система. Приїжджаючи в те місто начебто на будівництво, ти там і залишався. Ось тобі новий барак, ось тобі можливість квартиру отримати”, – розповідає історик Олександр Алфьоров.

Для людей із сіл це була єдина можливість отримати паспорт і освіту. Молодь вибивала собі місця в училищах і роботу на будівництві, хай якою каторжною вона була.

“Моя мати теж була з села десь за 60 км від Нової Каховки”, – каже директор Каховської ГЕС.

“Створення людини радянської передбачало, що жінка брала кувалду і била по цій рейці. Можливо, колись кликала на обід, як кухарка. А з іншого боку вбивала цвяхи в ту рельсу, це було страшним явищем”, – розповідає Олександр Алфьоров.
 
ТСН