Черешні під обстрілами: фермер із Херсонщини сам розміновує поля й відновив фруктовий сад

Наприкінці лютого 2024 року В’ячеслав Білковський – херсонський депутат, який вже понад два роки проходить службу в ЗСУ, на своїй сторінці у Фейсбук написав прохання допомогти фермеру з Бериславщини. Це його давній друг Анатолій Полив’яний, а потребував він посівного матеріалу ― картоплі. «Від 500 кг до 1 тони, щоб мати змогу прокормитись та вивести трохи насіння на майбутнє. Купити він не може. Досі оговтується від «асвабадітєлєй», ― написав військовий. 

На заклик В’ячеслава озвались волинські благодійниці. Алла Чорна й Наталія Якимчук відправили Анатолію достатньо посадкового матеріалу для того, щоб посадити поле. «Зв’язковою» в цій ініціативі стала херсонська волонтерка та благодійниця Ольга Цілинко: саме вона, побачивши допис В’ячеслава, зв’язалась із волинянками.

Колись вони допомогли Ользі та родинам із дітьми з інвалідністю, якими вона опікується в Херсоні та разом з якими пережила окупацію. Анатолій же в останні роки пройшов шлях від облаштування власного саду мрії до окупації й самостійного розмінування власного поля.

Старт із 250 дерев черешні

Анатолій Полив’яний народився в селі Червоний Маяк Бериславського району Херсонської області. Там же закінчив школу, а навчався вже в Мелітополі – в агротехнічній академії. Після закінчення вишу в 1999 році працював у тоді ще радгоспі «Червоний Маяк» за спеціальністю – інженером-механіком. Після розвалу радгоспу почав викладати в місцевому ліцеї. 

Вже працюючи викладачем у ліцеї, пан Анатолій мріяв на своєму земельному паю посадити сад, також вирощувати овочі. Спочатку це було хобі – наш герой посадив 250 дерев черешні. З кожним роком він підсаджував саджанці – і на сьогодні, розповідає фермер, площа саду становить вісім гектарів. Хоббі стало улюбленою справою Поливʼяного.Коли почалось масштабне вторгнення росіян, Бериславський район швидко опинився в окупації. Анатолій продовжував працювати викладачем. На початку, каже він, багато чого було незрозуміло: як себе поводити, що робити. Найстрашніше на початку окупації було те, як на БТРах, КАМазах і в повному озброєнні до громади заїхали російські війська. Почали проводити обшуки. Люди не розуміли, що відбувається й чого чекати далі. Морально-психологічний тиск був шаленим, каже чоловік. 

Батько помер в окупації – важко було навіть знайти труну

Попри відсутність офіційних «коридорів» для виїзду, можливість виїхати була, пригадує Анатолій. Але в нього хворів батько: мав останню стадію раку. Тож виїхати Поливʼяний не міг – доглядав за батьком. Під час окупації з ліками була не просто проблема – їх майже не було, оскільки росіяни перерізали всі шляхи доставки медикаментів. Це було чи не найстрашніше, каже Анатолій: бачити, як рідна людина мучиться від болю, а допомогти їй немає чим.

Батько Анатолія помер у 2022 році в окупації. Але навіть труну не було де купити: і це був ще один жах того часу. «Ось таким «асвабадітєльним» запам’ятався мені «русскій мір». «Асвабаділі» від ліків і навіть нормальної можливості проститись із близькою людиною», – каже чоловік.

Виїхати навіть із села ставало дедалі важче: блокпости, перевірки, постійні «шмони»  – це навіть обшуком важко назвати, пригадує Анатолій.

У травні 2022 року російська окупаційна влада, яка заходила в село, постійно говорила про те, що «русскій мір» тут назавжди, згадує чоловік. Працювати на полі ще була можливість. Також виходили й на роботу до ліцею, але наприкінці травня росіяни вигнали з нього всіх, хто працював там до окупації. Анатолій зайнявся суто фермерською роботою: висадив два гектари картоплі, обрізав сад. 

У селі розташувались російські «космічні війська»

Десь у червні 2022 року, згадує Анатолій, наші добряче пошматували росіян. До села зайшли так звані «космічні війська Росії», елітний підрозділ окупантів. Вони встановили в Червоному Маяку ППО, ракети, радіолокаційні станції, установки радіоелектронної боротьби: «Все, що тільки можна було звести з військової техніки, здається, було саме тут», —, каже пан Анатолій. 

Село росіяни розділили на сектори й мешканцям одного не дозволяли пройти до іншого. Неподалік від будинку Анатолія жили російські офіцери. Щодня і щоночі вздовж вулиці ходив російський патруль. Анатолій каже: з одного боку, було невимовно страшно, а з іншого – такі патрулі «оберігали» від пересічних російських солдатів.

Адже в інших селах ті вривались до будинків місцевих, грабували, викидали людей з осель. Червоний Маяк цікавив «елітних» російських військових – відтак, вони дуже уважно контролювали село. Майже до самої його деокупації. Але й обшуки в місцевих проводили: шукали партизан та будь-кого, хто міг передавати інформацію про них для ЗСУ.

Сам шукав міни на полі й почав посівну

Після деокупації – наприкінці осені 2022 року – росіяни, які втекли на лівий берег Херсонщини й перебувають там зараз, почали рясно обстрілювати втрачене правобережжя, зокрема й Бериславський район. Жити в будинку ставало дедалі небезпечніше, адже ймовірність прильоту у великий обʼєкт більша, тож Анатолій шукав прихистку в прибудинкових спорудах. Виїздити не планував. Фермер відправив на спокійніші території дружину та доньку, а сам думав про посівну.З небезпек у селі були не тільки обстріли. Росіяни, ще перебуваючи там, замінували багато території: двори, де вони проживали, поля, узбіччя доріг. Чекати, поки розмінують, довго: заміновані території настільки великі, що ДСНС навіть швидко обстежити їх не може. Фермери на Херсонщині дедалі частіше ризикували та обстежували свої землі самостійно. Нерідко це завершувалось трагічно. Попри численні заклики влади не розміновувати самотужки, чимало мешканців деокупованої Херсонщини вирішили, що вони маютьпочати посівну так чи інакше. 

З металошукачем, за допомогою якого Анатолій обстежує і сад, і поле, навесні 2023-го допомогли друзі. Той самий В’ячеслав Білковський разом із дружиною придбали цей пристрій. 

«Це один із внесків моєї сім'ї в перемогу. Сподіваюсь, що смачні фрукти з саду Толіка будуть на столах у херсонців вже цього року», – казав товариш. 

Так і сталось: вже минулого року Анатолій зміг працювати в саду повноцінно. Обстріли тривають, тому й металошукач продовжує допомагати. В разі потреби фермер викликає саперів уже на конкретне місце, де знайшли небезпечний предмет. А на ділянці, де металошукач не показав підозрілого, працюють далі. За допомоги волинських благодійниць Анатолій зміг почати посівну. Друзі допомогли і з доставкою картоплі. Відтак, у червономаячців та мешканців сусідніх сіл будуть свої овочі ― ще й за притомною ціною, адже не потребують доставки. Анатолій засіває, незважаючи на постійні обстріли росіян: вони майже не стихають у Бериславському районі вже півтора року.

Район.Берислав