Book Shelter: укриття в Херсоні молодь перетворила на культурні осередки

Розпочинали з мікрорайону Острів, який найчастіше обстрілюють російські війська, розташовані всього за кілька кілометрів – на тимчасово окупованому лівому березі Херсонщини. 

Тепер команда проєкту обладнала книжковими полицями 26 бомбосховищ та працює над створенням молодіжного центру. Усе для того, щоб підтримати містян, які, переживши російську окупацію, потерпають від щоденного терору агресора та потребують місць для відпочинку та розвитку.

Про те, як живе молодь в Херсоні, чому юних фахівців варто залучати до міського управління та як створити проєкт, який об’єднає всю Україну – Марина Чижова, Аеліта Горбунова та Ксенія Трусова розповіли журналістці Район.Культура.

Навчання та пошук ресурсів

Херсонка Аеліта вивчає публічне управління та адміністрування. Вона залишалася у місті навіть під час російської окупації, бо не хотіла покидати свою домівку.

«Це моє місто, чому я повинна їхати кудись зі свого дому?» – каже дівчина.

Марина родом з Київщини й переїхала в Херсон не так давно через особисті обставини, однак це не завадило їй одразу почати займатися волонтерством та впроваджувати у місті щось нове.

«Коли всі виїжджали, я приїхала», – сміється вона.

Каже, що очікувала навіть страшнішої ситуації, хоч у перші чотири місяці було складно адаптуватися морально, адже життя у Херсоні кардинально відрізняється. Однак Марина зазначає, що люди пристосовуються до всього і бойові дії – не виняток.

Дівчата познайомились в Одесі на навчанні Академії політичного лідерства, яку проводив Міжнародний Республіканський інститут. Там активну молодь навчали створювати проєкти, які змінюватимуть на краще життя у їхніх громадах. Пригадують, що проєкт вони написали за три ночі – старалися придумати щось раціональне та малобюджетне, оскільки розуміли, що великого фінансування не матимуть. 

Культурну тему теж обрали не випадково – пояснюють, що в Херсоні вже є програми, спрямовані на допомогу військовим чи фізичну реабілітацію, а от на емоційне відновлення звертають менше уваги. Так у Херсоні стартував Book Shelter.

Усе почалося з порятунку книг, які вціліли внаслідок обстрілу Херсонської обласної бібліотеки імені Олеся Гончара. Книгозбірня розташована у прибережній зоні біля річки. Це були перші 50 книжок, які дівчата перенесли до першого книжкового укриття, обладнаного на Острові.

«Ми не боялися нічого: все одно їздили й ставили стелажі. Нас нічого не зупиняло. Ми взагалі хотіли спочатку робити Book Shelter тільки на Острові, тому що в той момент там було важко жити: нема світла, нема води й взагалі нема чим зайнятися. А так можна хоча б піти в безпечне місце і прочитати книжку – для нас це було можливістю створити відраду для людей. Але потім так вийшло, що розповсюдили це і на інші райони міста», – пригадує Аеліта.

З головами ОСББ команді проєкту доводилося домовлятися самостійно. У більшості випадків вони легко погоджувалися на співпрацю, особливо, коли чули про мету акції, та бували різні випадки.

«Не всі люди доброчесні», – пояснює активістка.

Зі стелажами допомогли представники Херсонської обласної військової адміністрації, які безкоштовно надали їх з фондів бібліотеки. Однак співпраця з владою налагоджувалась не так швидко, як хотілося б.

«Ми презентували проєкт у грудні минулого року, а працювати з ХОВА почали з лютого, тобто десь за місяць. Можливо, можна зробити знижку на те, що там були новорічні свята. А потім вони уже почали включатись. Спочатку у нас співпраця йшла дуже натягнуто, тому що нам дуже багато обіцяли, але не робили. Але ми стоїмо на своєму, і в нашій команді є вперті люди», – розповідає Марина Чижова.

Представники адміністрації взяли на себе інформаційну роботу та почали промотувати проєкт на своїх ресурсах, а команда Book Shelter продовжила роботу зі створення мінібібліотек в бомбосховищах.

Ідея, соцмережі, розголос

На початку шукати книги для укриттів було важко, однак майже одразу після того, як дівчата зареєстрували сторінку в інстаграмі, їм надіслали перші 15 мистецьких видань від однієї з арткнигарень. Згодом про проєкт дізналися представники українського PEN-клубу.

«Вони привезли величезну кількість українських нових гарних книжок, які ми могли розподілити на десять локацій. Потім вони нас запросили на Книжковий Арсенал, де нам також надали дуже багато книжок після виступу. Ми хочемо висловити вдячність саме PEN Ukraine. Вони дали нам великий поштовх для реалізації цього проєкту», – розповідає Аеліта Горбунова.

Представники PEN відзначили, що «книги як укриття» – це потужний меседж, який свідчить про силу літератури під час війни.

Згодом активісти Book Shelter започаткували всеукраїнські акції «Вільні читають українською» та «Один студент – одна книжка для Херсонщини». До них долучалися люди з усіх куточків України та з-за кордону.

«Я не скажу скільки точно поставок було, але надсилали книжки й українською, і англійською. Підтримка була дуже сильна», – наголошує Марина.

Долучилися і «Культурні сили України» та передали херсонцям 500 видань.

Наразі Book Shelter працюють у 26 укриттях Херсона, а небайдужі надсилають стільки книг, що творцям проєкту доводиться розподіляти їх по бібліотеках у громадах області.

Книжкові полиці в укриттях працюють у форматі буккросингу – люди можуть брати книги з поличок та натомість приносити інші. Ідейні натхненниці проєкту кажуть, що планували взяти книжки на облік та записувати кількість та жанри в спеціальній таблиці, але коли їм почали надсилати по 500 книг за раз, втілити це команді з трьох людей було складно.

Однак дівчата зазначають, що на полицях є книги й для дітей, і для дорослих, тож кожен мешканець Херсона може знайти щось за своїми уподобаннями. Найбільше мають попит книжки сучасних українських авторів.

«Книга не має вікового обмеження – ти можеш читати, якщо хочеш, скільки тобі б не було, головне – бачення», – пояснює Аеліта.

Дівчина є фанаткою детективів, читає Стівена Кінга, Андрія Кокотюху, Тесс Геррітсен та Андрія Осіпова. За її словами, книги допомагають не зневірюватися і просто не зійти з розуму.

«Наші букшелтери – це такі своєрідні укриття для мешканців міста, де можна поринути у світ якихось фантазій, роздумів. Особисто для мене культура – це дуже важливо зараз, особливо розвиток української пісні, літератури. Я проти російської музики, для мене це табу. Українську музику треба популяризувати так само як і книжки. Тому ми й зайнялись цим проєктом, щоб якраз у Херсоні, на півдні, популяризувати українську літературу і культуру», – каже дівчина.

Марина зізнається: почала більше читати книги саме через повномасштабне російське вторгнення. Книги стали відрадою та способом відволіктися від реальності. З останніх прочитаних – роман «Лагідна війна» Джулії Беррі, в якому розповідь ведеться від імені богів, що і зацікавило читачку.

Steel Youth: надійне плече для молоді

Другим диханням для херсонських букшелтерів стали події для дітей, які почали проводити організатори проєкту. Для маленьких відвідувачів організовували читання та майстер-класи.

«Дітям теж важко, навіть важче ніж молоді. Тому для них теж це було як своєрідна розвага. Для нас це не складно, а малюкам в радість», – каже Аеліта Горбунова.

28 червня 2024 року команда проєкту Book Shelter створила громадську організацію «Сяйво безмежної мрії», а новим етапом розвитку став проєкт Steel Youth, що у перекладі означає «сталева молодь». Його реалізовуватимуть в межах програми UPSHIFT.

«Проєкт спрямований на покращення емоційного стану молоді. Ми взяли за, так би мовити, шаблон проведення заходів для молоді віком 14-25 років в одному з укриттів Херсона», – конкретизує Марина Чижова.

У зв’язку з розширенням до команди доєдналися ще двоє людей. Одна з них – Ксенія Трусова. Вона розповідає, що побачила публікації дівчат з фестивалю в Києві й вирішила, що хоче стати частиною ініціативи.

«Зараз такий час, що в багатьох друзі повиїжджали, а зв'язок на відстані – це, як на мене, дуже важко, тому важливо об’єднати людей, щоб вони наживо спілкувалися. Живе спілкування нічого не замінить. Хочеться дати шанс молоді на культурний розвиток і взагалі будь-який розвиток, щоб вони, об'єднавшись, будували майбутнє для Херсона», – пояснює Ксенія.

Її колега Аеліта підтверджує: найважче юним херсонцям у цих умовах знайти друзів, оскільки всі навчаються чи працюють наодинці дистанційно. Дівчина каже, востаннє одногрупників бачила наживо на першому курсі кілька років тому.

«Ти ходиш одна, сидиш вдома одна, тобі просто немає з ким вийти на каву. Тому цей проєкт більше про ком'юніті, про об'єднання, щоб була можливість знайти собі однодумця і потім це, можливо, переросте у щось більше. Плюс це звісно культурний розвиток. Ту ж книжку почитати – це вже краще ніж пограти, наприклад, в якусь гру комп'ютерну. Освічена, розумна молодь – це майбутнє країни», – каже дівчина.

Укриття активісти трансформували у своєрідний молодіжний центр, де проводять тематичні зустрічі, воркшопи, майстер-класи, кінопокази, а наразі працюють над створення книжкового клубу.

«Хочемо залучити більше молоді, аби розкрити для них цей книжковий світ. Також плануємо проводити заняття з акторської майстерності для діток і підлітків та провести дослідження, аби подивитись, який відсоток молоді взагалі читає», – ділиться планами нова членкиня команди.

Марина Чижова зізнається, що працювати з цим проєктом набагато складніше, оскільки запрошувати людей до команди було непросто, а переконувати відвідувачів приходити на події взагалі виявилося завданням із зірочкою. На думку Аеліти, за час війни у людей з’явилося багато страхів, зокрема і страх комунікації з новими, незнайомими людьми. 

«Ми чекаємо на всіх, але ще багато людей, мені здається, трошки бояться, бо зараз такий період психологічної нестабільності. Я сама стикалася з цими проблемами – соціопатія, соціофобія, були проблеми з комунікацією, відсутність друзів. Це болить і моїй душі, тому почала займатися цим», – розповідає активістка.

Щоб допомогти молоді активніше себе проявляти, Steel Youth шукають психолога, аби проводити у своєму центрі тренінги, які допомогли б херсонцям впоратися зі стресом, який спричинила війна.

«Як би це смішно не було, в Херсоні мало людей, але всі психологи зайняті. Ми шукали-шукали, але така ситуація в місті, що без психолога не вивезти», – жартує Аеліта.

Наразі дівчатам вдалося сформувати сталу аудиторію приблизно з десяти людей, які постійно приходять на події та стають активними учасниками центру. У Steel Youth розповідають: мають плакат, де кожен з охочих може залишити фідбек про захід, але найкращий показник – це люди, які повертаються знову і знову.

«Коли виходять діти чи підлітки з посмішками на обличчі, з палаючими очима – це найкращий фідбек. Коли ми проводили перший дитячий захід в букшелтері, бабуся одного з маленьких відвідувачів запитала: а коли наступний раз. А ми це проводили з дітьми за свої кошти. І все так класно вийшло», – пригадує Марина.

Перетворити Херсон на місто мрії

У найближчому майбутньому активістки планують залишатися у громадському секторі. Кажуть, що хочуть «привести до ладу те, що вже є».

«Для мене це додатковий досвід, тому що я навчаюсь, щоб стати фахівчинею у сфері держуправління. Мені важливо заглиблюватися у внутрішню кухню, щоб потім в майбутньому, якщо буду працювати за спеціальністю, розуміти усі механізми співпраці, комунікації. Щоб легше потім це все сприймати й навчитися на своїх помилках. Краще зараз набити гулі, щоб потім вже розуміти, як це все працює», – пояснює свою мотивацію Аеліта Горбунова.

Найближча ціль команди – великий молодіжний центр. Марина зазначає, що бачить цей простір кроссекторальним. Там мають бути поєднані різні галузі та напрямки.

«Той самий книжковий клуб і, наприклад, тенісний корт. Воно має працювати одночасно, а не так, як в нас – через невеликі можливості ми одного дня робимо одне, а наступного інше. У моєму розумінні, в Молодіжному центрі мають бути різні напрямки, щоб люди не чекали, не витрачали свій час на непотрібну для них подію, а йшли за своїми інтересами. Ну і там має бути більше ніж три кімнати», – сміється дівчина.

Основними проблема в Херсоні дівчата називають складну безпекову ситуацію та відсутність робочих місць. На думку активісток, саме ці фактори будуть вирішальними, коли молоді люди, які евакуювалися з міста, ухвалюватимуть рішення про повернення на батьківщину.

«Якби ситуація була хоча б така, як в Миколаєві, то було б краще: були б і робочі місця, і можливості для розвитку. Це потрібно. Але ми віримо в наші ЗСУ і в те, що ситуація покращиться. Також важливо, аби влада трошки більше залучала молодь до прийняття управлінських рішень. Громадські зустрічі є, але їх мало. Влада інколи не чує молодь і це теж є певною перепоною. Ми працюємо, ми хочемо це змінити й віримо, що в найближчому майбутньому все буде так, як ми хочемо», – сподівається Аеліта.

Для тих, хто хотів би наслідувати приклад команди, радять почати з пошуку можливостей на фінансування. З власного досвіду дівчата зазначають, що отримати грант чи потрапити на навчання, які пропонують програми, орієнтовані на всю Україну, доволі складно, оскільки попит великий. 

Краще орієнтуватися на локальні пропозиції. У їхньому випадку це була програма UPSHIFT, спрямована на південні області: Одеську, Херсонську та Миколаївську. Також варто бути готовими до того, що потрібно буде пройти серйозний відбір.

«Це верхівка айсберга, після цього йде ще більше роботи», – наголошує Аеліта.

Зокрема, складно працювати з документацією, тому варто підшуковувати навчання, де навчають, як робити це правильно, а також уважно вивчати умови пропозицій, щоб ретельніше готувати грантову заявку.

«Це наш перший досвід, ми не могли знати, як воно буде. Але тепер знаємо, як робити це у майбутньому і можемо ділитися цими знаннями. Це дуже корисно. Хочеться, щоб таких програм для молоді було трошки більше», – каже дівчина.

Також Steel Youth працюють над розвитком партнерств з іншими громадськими організаціями, щоб залучати до проєкту більше людей.

«Не всі в цьому зацікавлені, але нічого, труднощі для того, щоб їх долати», – додає Марина Чижова.

Тут кажуть, що сила – в об’єднанні, а життя не можна поставити на паузу попри обстріли й російський терор. Якщо сидіти склавши руки, це не принесе жодної користі громаді.

«Особисто мені хотілось, щоб моя думка на щось впливала, аби те, що я роблю, щось змінювало. Такими маленькими кроками ми дійшли до того, що стали громадською організацією, яка створює можливості для молоді», – підсумовує Марина.