Битва за красу довжиною в життя

Такими словами можна охарактеризувати життєвий шлях видатної людини, архітектора, громадського діяча, Героя України Олеся Силина.
Саме цього року виповнилося століття з дня народження Олеся Опанасовича. Та мало хто знає, що цей чоловік з винятково цікавою долею та непересічним внеском у розбудову цілої Європи народився саме в Херсонському краї.

Початок великої битви
Олесь Опанасович народився 9 жовтня 1913 року в місті Скадовську Херсонської області у родині бондаря. У двадцяті роки минулого століття працював підмайстром Херсонського будинку комуни. 1928 року вступив на навчання у Херсонський транспортний технікум. У тридцяті роки Олесь Силин вирушає у топографічну експедицію Східним Сибіром, Забайкаллям та Монголією у якості керівника дослідної групи. Повернувшись на Батьківщину через два роки, майбутній архітектор вирішує продовжити навчання у Томському політехнічному інституті, правда, вже на заочному відділенні. Творча душа не давала всидіти на місці без діла - Силин вступає до Одеського інституту цивільних інженерів-архітекторів, а потім ще й до Одеського університету культури.
Майбутній герой України в 1937 р. брав участь у проектуванні сесійної зали, що нині є діючою будівлею Верховної Ради України. Пізніше був головним інженером фортифікаційного корпусу Тихоокеанського флоту, співавтором споруд санаторіїв, клубів, Будинків культури, мостів, фортифікаційних комплексів на Далекому Сході, співавтором створення Палацу культури у Кишиневі.

Часи воєнних звитяг
У 41 році минулого століття на країну впало страшне воєнне прокляття. Олесь Опанасович одразу ж вирушив у вир бойових дій: відмовився від відсиджування у тилу та домігся військової служби. Силин стає головним фортифікатором оборонних ділянок Донського та Сталінградського фронтів. Далі було Ульянівське училище танків прориву, навчання в якому дало можливість стати начальником танкової розвідки штурмової армії прориву. 1943 року, у вогні битв за Батьківщину, сталася визначна патріотична подія: на підступах до українського кордону під Валуйками командир танкової колони Олесь Силин домігся присвоєння своєму підрозділу імені Тараса Шевченка. Важкі танки було прикрашено портретами письменника й розписано полум'яними гаслами: «За Шевченка», «За Україну», а над машинами здіймалися прапори з силуетом Кобзаря. Трохи пізніше, під Люботином, Силина було важко поранено.

Відтворення понівечених ансамблів
У післявоєнний період одразу ж розпочалося відтворення ансамблів архітектури у містах, що постраждали від фашистської навали. Центральна група підрозділів із відтворення працювала в Австрії, Угорщині, Чехословаччині, Югославії. Силин був співавтором реконструкції зруйнованих війною архітектурних пам'яток у Відні (будівля мерії, Національна опера, королівський двір Габсбургів), Будапешті {королівський палац, будівля парламенту, судноверф «Ганц»), Братиславі (замок-фортеця королеви).
Повернувшись в Україну, Силин стає доцентом кафедри архітектури Харківського інженерно-будівельного інституту. У цей період здійснив відновлення бібліотеки імені В.Короленка, Держпрому, інженерно-будівельного інституту в Харкові, в Херсоні - Катериненського собору, пам'ятника Джону Говарду.

Як розповіла нам зберігач фондів Скадовського краєзнавчого музею Євгенія Степанова, Олесь Опанасович ніколи не забував про своє рідне місто, часто приїжджав у Скадовськ до своїх старих друзів, і саме він у повоєнні роки став ініціатором побудови Будинку культури у Скадовську та встановлення пам'ятника Леніну.

Десятиліття титанічних зусиль
У 1957 р. Олесь Опанасович стає головним конструктором Науково-дослідного інституту архітектури споруд Академії архітектури УРСР. Пізніше працює начальником технічного відділу Науково-дослідного інституту нової техніки і наукової інформації Академії будівництва і архітектури; доцентом кафедри архітектурних конструкцій Київського інженерно-будівельного інституту; доцентом Інституту підвищення кваліфікації головних архітекторів міст, науково-дослідних і проектних інститутів.
У 65-му році минулого століття разом з однодумцями Олесь Силин заснував Українське товариство охорони пам'яток історії та культури. Все життя був членом постійних комісій та наукових рад з питань архітектури, розбудови та збереження історичних та національних пам'яток.

Особливо багато зробив він для збереження та охорони місць, пов'язаних з перебуванням Тараса Шевченка. У 1960-ті роки, коли практично вже вирішилося питання про знищення пам'ятного будинку в провулку Тараса Шевченка, № 8-а в Києві, Олесь Опанасович, як голова громадської інспекції Київської міської організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, вольовим рішенням припинив засідання шановних чинів і взяв на себе вирішення проблеми загальнонаціонального духовно-культурного значення. Він звернувся до Ради Міністрів і заручився конструктивною позицією вищого партійного керівництва та Міністерства культури, створив і очолив постійно діючу комісію фахівців різного профілю, зусиллями якої було врятовано і відроджено Будинок-музей Тараса Шевченка. Завдяки Олесю Опанасовичу був врятований Поділ від знесення і безликої забудови, відтворений «Будинок Мазепи», зупинено знесення цілого кварталу на Хрещатику. Дякуючи його активному втручанню опротестований згубний проект фірми «Макулан» у Бесарабському кварталі, що було підтримано науковцями та фахівцями після його трьох виступів по радіо і телебаченню в 1993 році.

Багато зусиль доклав Олесь Опанасович для відтворення Успенського собору в Лаврі на науковій основі. Так само немало він зробив для відтворення храму Богородиці на Подолі та комплексу Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Майже все своє життя Силин прожив у Києві. Серце Заслуженого архітектора та діяча культури України зупинилося 12 квітня 2007 року. Знайшов вічний спокій Олесь Опанасович на Байковому кладовищі. За два роки до смерті ця видатна людина була удостоєна найвищої державної нагороди - Героя України.