Андрій БУРЛІН пожежний-рятувальник 2ДПРЧ м.Херсон: «Головна мрія для мене зараз та, що й в усіх справжніх українців – ПЕРЕМОГА!»

На фото, яке опублікувало у Фейсбук Головне управління ДСНС України у Херсонській області - Андрій БУРЛІН пожежний-рятувальник 2ДПРЧ м.Херсон.

Андрій розпочав службу в ДСНС у 2015 році після строкової служби.

22 річному Андрію обрати професію рятувальника порадили батьки і він не вагаючись почав працювати.

«Робота одразу сподобалась, адже завжди розумів, що це благородна професія!»- розповідає Андрій.

До повномасштабного вторгнення Андрій працював в пожежній частині у м. Генічеськ, але під час окупації вимушений був залишити рідне місто та виїхати на підконтрольну територію.

«Виїжджав разом зі своїм товаришем Олександром Шликовим, поїхав у Запоріжжя до знайомого, але там працював у об’єктовій частині, активної роботи не було, тому, як тільки дізнався, що звільнено Херсон, одразу зідзвонився з Олександром та ми разом почали проситися у рідні краї та 26 грудня 2022 року приїхали вдвох сюди. В Херсоні потрапили до 2-ї частини, прийняли нас хлопці дуже гарно з щирою душею, адже там дуже багато рятувальників з окупованої частини області, тому ми усі добре розуміємо один одного.

Запам’яталася дуже важка та багатогодинна пожежа у херсонському «Епіцентрі», що виникла після обстрілу, такого масштабу пожежу бачив вперше. Також на все життя врізалася у пам’ять ліквідація наслідків повені після підриву ворогом Каховської ГЕС – кожен день працювали на повну силу, не зважаючи ні на які обставини та труднощі. Рятували не тільки людей, а й домашніх тварин, яких теж було дуже багато.

Цього року у с. Іванівка знову разом з моїм товаришом Олександром Шликовим під час гасіння пожежі отримали поранення від скиду міни з ворожого дрону. Організм мене тоді дуже здивував - у критичній ситуації наче «виключив» біль від поранення та дав змогу добігти до безпечного місця, а потім, коли я був вже у безпеці, зрозумів, що мені дуже болить і поранення серйозне. Але цим наші пригоди з Олександром не закінчилися, у лікарні, де ми лежали після поранення, у нашу палату теж прилетів снаряд з ворожого «Граду», та ми саме в цей час оформляли документи на виписку - це нас і врятувало.

Сили мені зараз надає віра у нашу перемогу, тому не думаю про ризик, а просто виконую свою роботу разом з усіма. Вона потрібна та важлива для людей, тож хто як не ми. От тільки складно зараз через те, що під час гасіння пожеж треба постійно дивитися вгору, бо ворожі дрони не дають нам спокою, а шия ж болить.» - з посмішкою розповідає Андрій.