“А як же моя мрія - футбол?" - запитував хлопчик, втративши руку. Як у херсонській обласній лікарні допомагають дітям, що постраждали від війни

Попри неймовірно важкі умови роботи й життя під обстрілами, колектив херсонської обласної дитячої лікарні продовжує рятувати життя дітей. Про маленьких пацієнтів і щоденні виклики для медиків журналістам “Вгору” розповіла головна лікарка закладу Інна Холодняк.

“Мінно-вибухові травми у дітей – величезний злочин проти нації”

До лікарні нині втрапляє значно менше новонароджених і дітей першого року життя,  ніж до війни, розповідає головлікарка. Натомість медики мусять справлятися з ситуаціями,  яких в мирні часи ніхто не передбачав. 

Ми мали переформатуватися, навчити лікарів і медичних сестер надавати невідкладну медичну допомогу дітям з мінно-вибуховими травмами, – розповідає Інна Холодняк.Одним з перших таких пацієнтів був хлопчик зі Степанівки, який мріяв стати професійним футболістом. Але хірургам довелося ампутувати йому руку. У перші дні після операції хлопець увесь час запитував: “А як же моя мрія…” З ним працювали психологи. Наразі  хлопчик має протез, і він вже пройшов реабілітацію.
Якщо діти потребують протезування, складного чи довготривалого лікування, після стабілізації стану  їх доправляють в Охматдит. А за потреби - й до Інституту серця. Так сталося з дівчиною, уламок потрапив у її грудну клітину. І в Інституті серця її успішно прооперували.
Інна Холодняк озвучує страшну статистику: до лікарні за час війни доставили більше ста дітей з пораненнями й у стресовому стані.  Але вона запевняє:

Ми врятували всіх. І майже з усіма дітьми, чиї батьки хочуть цього, підтримуємо, зв'язок… Бо це наші діти.На питання, яка історія вразила її найбільше, Інна Холодняк відповідає емоційно:

Як можна не запам'ятати малесеньку місячну дитину, в якої загинув батько.  Або двомісячну дитину з травмою, мамі якої довелося робити ампутацію. Як можна забути Аліску,  поранену в своїй дитячій кімнаті. Їй довелося ампутувати око і вухо. Як можна не запам'ятати велику родину, де загинули батьки… Були й інші не менш трагічні історії… “Ми всі пам’ятаємо”, – каже головна лікарка й підсумовує: мінно-вибухові травми у дітей – це величезний злочин проти нації.

Фронтове сьогодення чи буденна робота?

До початку повномасштабного вторгнення  в Херсонській обласній лікарні на стаціонарному лікуванні щодня перебувало близько 540 дітей і близько 300 приходили до поліклініки.

Раніше  в ранковий  час лікарня нагадувала мурашник, в якому  рухалися діти, мами, бабусі, татусі. І обсяги надання медичної допомоги були в рази більші, ніж зараз, – розповідає головна лікарка. Чимало дітей з батьками виїхали з Херсонщини під час окупації та через обстріли. Виїздили й медичні працівники. Але, як стверджує Інна Холодняк, у лікарні наразі працюють фахівці всіх спеціальностей, і заклад продовжує надавати медичну допомогу в повному обсязі. Головлікарка запевняє:

Маємо необхідне обладнання, фахівців, є лабораторія, маємо продукти та медикаменти. Лікування та обстеження  - безплатні. Тим часом, каже Інна Холодняк, діти, які залишаються в Херсоні, так само хворіють на ГРВІ, мають якісь хронічні болячки, алергії... Діти зазвичай досить активні – їздять на велосипедах і скейтах, тож іноді отримують травми.   Лікарня в таких випадках надає допомогу  цілодобово. 

Операційні та хірургічні відділення закладу перевели на більш безпечні під час обстрілів перші поверхи. Відновили роботу виїзних консультацій. Медики бувають у громадах за встановленими графіками. Тому діти в селах наразі можуть отримати консультації вузькопрофільних фахівців і отримати стоматологічну допомогу. 

Про психологічну допомогу і безпеку  

Окрім суто медичних питань, в умовах війни гостро постало питання ментального здоров'я. Маленькі пацієнти, медики й всі інші співробітники закладу, які наразі проживають у Херсоні, часто потребують психологічної допомоги. Щоб вона була доступною для всіх, хто її потребує, лікарня активно співпрацює з волонтерськими та громадськими організаціями. В закладі є кімната ментального здоров'я для співробітників і для персоналу. Там працює психолог, є ігрова кімната для дітей.

У нас була історія, коли окупанти обстріляли приватний будинок, і мама з татом загинули, а хлопчика з дівчинкою, підлітків, разом і з бабусею доправили до нас.  Щоб повідомити дітям про те, що батьків вже немає, знадобилася допомога психологів.Інна Холодняк зазначає: діти добре розуміють все, що відбувається довкола. Вони шкодують, що змушені займатися онлайн, бо сумують за школою, за друзями.

 Вони хотіли б опановувати нові спеціальності, грати у футбол на подвір’ї, але доводиться задовольнятися іграми в телефоні та ночувати в укритті, бо це потрібно для їхньої безпеки.

За словами Інни Холодняк, одним з найважливіших завдань  сьогодні - створення безпечного середовища, встановлення габіонів та будівництво укриття. 

У підвалі лікарні облаштували укриття, розраховане на довготривале перебування. Підвал підключений до генератора, і там є зокрема й Wi-Fi.

Інна Холодняк пояснює:

За словами головної лікарки, з облаштуванням укриття лікарні допомагали міжнародні й українські волонтерські та громадські організації. І загалом допомоги закладу було дуже багато. Лікарня отримала обладнання, яке коштує близько 8 млн гривень. Є волонтери й громадські організації, що підтримують заклад з перших днів війни. 

На питання про мрії, Інна Холодняк зізнається, що в мирні часи мріяла перетворити лікарню в надсучасний медичний заклад. У неї в шафі навіть зберігся ескізний проєкт, якою мала б стати лікарня в недалекому майбутньому. Головна лікарка вірить, що після перемоги, таку лікарню вдасться побудувати, і вона буде навіть кращою, ніж її намалювали. А після звільнення Криму така лікарня стане головним медичним закладом на Півдні України.
 Ганна Щидловська, Вгору