4 місяці в російському полоні: історія підпільниці Наталі Гавриленко

За мирного життя Наталя Гавриленко в Херсоні мала власний бізнес. Займалася експортом лісопродукції.  Була активісткою херсонського “Правого сектора”. Працювала в політичній партії "Громадський рух “Народний контроль”" і  волонтерила. Допомагала хлопцям-добровольцям вирішувати медичні, соціальні та житлові питання. А коли 24 лютого 2022 року на її рідний Херсон почали летіти перші ракети та рушили танки, вирішила: для слабкості – не час, треба діяти. І доєдналася до сил спротиву.

Записалася до тероборони

Коли почалася повномасштабна війна, Наталя Гавриленко якраз зі своїм чоловіком оформлювали документи на вступ до тероборони. Каже, хотіли бути корисними й не стояти осторонь, коли в країні – біда. Тож уже проходили медкомісію. І мали з дня на день отримати папери. Не встигли. 

“Коли почалася війна ми з чоловіком одразу пішли до військкомату. Нас відправили в Наддніпрянське під Херсоном. Там у зруйнованій школі  тероборонівці пробули два дні – 24 та 25 лютого. Після чого нас передислокували в Молодіжне. Туди ж перевезли зброю”, – розповідає Наталя.

Захищати Херсон у перші дні повномасштабного вторгнення було нікому

А далі сталося те, чого тероборонівці не очікували. До них вийшов комбат і всім наказав скласти зброю і йти додому полями, згадує волонтерка. Аргументував, що російська колона вже на під’їзді. 

“Як я розумію, це були узгоджені дії, регіон просто здали. Бо не було ані військових, ані техніки в потрібній кількості та якості. Більша частина силових структур стали колаборантами.” 

Наталя з побратимами зрозуміли, що тероборони в Херсоні більше немає, місто захищати нікому. І цю місію вони вирішили взяти на себе. Звичайні люди. Вони швидко організувалися: вивезли зброю та хлопців у безпечне місце й стали продумувати стратегію.

“Ми розуміли, що люди будуть виходити на протести, і що будуть постраждалі і їх не можна буде везти в лікарню. Тому ми розгорнули шпиталь. Слава Богу, за той період нікого не поранило”.

Шпиталь облаштували в центрі міста на вулиці Московській, 3-А, в офісі рекламної агенції, розказує Наталя. Власник приміщення погодився надати його в тимчасове користування. 

“У нас був один лікар-хірург, один лікар-стоматолог. Обидва вони були 24-25 лютого в медичній частині тероборони. І я запросила для допомоги в шпиталі хлопця владислава музальова, який пізніше і здав нас усіх оркам”.

Більшу частину ліків у шпиталь тероборонівці перевезли з Молодіжного, де базувалися від початку. Далі просили про допомогу медикаментами в  херсонських волонтерів.

“Обладнанням допомогли друзі-волонтери нашого лікаря-хірурга з позивним “Док”. Його передавали з Миколаєва”.

Потім “Дока” довелося з міста перевезти до розташування партизанської групи, де він пробув до липня 2022 року, згадує Наталя. Там він лікував наших хлопців. 

Підпіллю, каже Наталя, доводилося весь час міняти свою дислокацію. На них і вдень, і вночі полювали російські окупанти, тому треба було бути обережними.

“Вони співпрацювали з Силами спеціальних операцій. Мали завдання, що потрібно було обов’язково виконати. Не раз хлопці потрапляли в оточення орків і виходили. Тому полювання на них велося весь час”. 

Коли партизанська група херсонців уже вийшла з окупованої території, то їх одразу – більшу частину групи – прийняли до складу Сил Спеціальних операцій. Чоловік Наталі також вступив у ССО. 

Росіяни приїхали за Наталією та ув’язнили її на чотири місяці

За Наталією військові рф прийшли вночі. Вдома тоді вона була з сином, невісткою та онуком.

“Приїхали за мною вночі 7 липня. Разом з тим хлопцем, який усіх нас здав – владиславом музальовим. Перший допит провели прямо на подвір’ї будинку. владислава посадили навпроти, і він розказав про те, що я працювала раніше у Правому Секторі. Більше говорити окупантам уже нічого було не потрібно. Це був для них ярлик”, – каже Наталя.

Жінку посадили в автобус. Там була ще одна затримана, згадує волонтерка, у шапці із зав’язаним ротом. Коли росіянин назвав її прізвище, Наталя зрозуміла, що це дружина одного командира групи. Жінок привезли до ізолятора тимчасового тримання та запроторили в камеру. На довгі кілька місяців.

“Коли нас завели в камеру, там вже було троє затриманих жінок. Усі одна одну знали.Так разом провели кілька місяців. Потім дівчат стали по черзі випускати. На жаль, одна із затриманих померла згодом у лікарні від інсульту”.

Не катували, але тиснули психологічно

Тортур, каже Наталя, до неї не застосовували. Перевіряли лише на поліграфі. Слідчі фсб з’ясовували, чи не організаторка вона мітингів на Херсонщині? 

“Одного дня нас перевели з однієї камери в іншу. І там за стінкою допитували людей. Ми чули все, що там відбувалося. Як катують, що людина розповідає. Це був величезний психологічний тиск”, – каже волонтерка.  

А ще було інтерв’ю з пропагандистськими змі.

“російські журналісти приїхали 18 жовтня. Про що буде інтерв’ю, мені ніхто нічого не казав. Текстів не давали. Посадили – і журналіст почав питати знову про мітинги: чи організовувала я їх? Я чесно відповіла – ні. Також питали про хлопця, який нас здав. Чи давало підпілля йому завдання підпалити кіоск із російськими товарами? Сказала, що це був жарт між собою, а людина сприйняла як завдання. Хоча насправді – так, це було. Але він не виконав це завдання”.

А далі Наталю з іншими ув’язненими перевезли з Херсона в Голу Пристань на дев'ять днів, а потім, ще на кілька днів, у Новотроїцьке. І звідти, неочікувано, відпустили 1 листопада 2022 року.

“Відчинилися двері й нам сказали: збирайте речі й на вихід. Нас вивели на вулицю без документів, телефонів, без грошей та сказали – йдіть!”, – згадує Наталя. 

Наталю відпустили з хлопцем, який її здав

Відпустили Наталю разом із хлопцем, який її здав. І вже повернувшись у Херсон –  вона залишила його жити у своєму домі. 

“Я сама запропонувала йому залишитися. Бо йти йому було нікуди.Та й по-іншому вчинити я не могла. Бо, зрозуміло ж, відпустили його не просто. Він мав певне завдання від росіян. А якби я дала йому шанс піти, де б ми тоді його шукали?”, – каже Наталя. 

Зрештою хлопця затримали українські військові, зараз він у СІЗО під слідством. Зараз Наталя активно займається волонтерством. Допомагає військовим та цивільним. Закуповує з командою амуніцію, техніку для військових та продуктові набори для тих, хто потребує. Наталя переконана, перемога незабаром. Ворога поженемо з нашої землі. І підпілля в цьому військовим допомагає.

sheriffua.org

P.S. Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

Публікація підготовлена в рамках проекту “Шерифи для нових громад” за фінансової підтримки у 2018-2019 роках Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. З 2019 року проект реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його автору і можуть не співпадати з думкою Міжнародного Фонду “Відродження” та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.